-
1 духовні цінності
-
2 цінності
мн.( культурні) values; ( цінні речі) valuables; ( коштовності) jewelleryдуховні цінності — spiritual assets, spiritual values
-
3 thing
n1) річ, предмет2) справа, факт, випадок; обставина, обстановкаall things considered — враховуючи усі обставини; беручи до уваги все
3) pl майно, речі (дорожні); багаж4) pl одяг, предмети одягу; особисті речі5) їжа; питво6) pl приладдя, начиння; побутові предмети8) розповідь; анекдот9) явище, річ, справа10) діло11) щосьthe important thing to remember — те, що важливо запам'ятати
the best thing is... — найкраще — це...
the right thing — саме те, що потрібно
the wrong thing — зовсім не те, що треба
12) деталь, особливість13) щось дуже потрібне (важливе, підхоже, справжнє)it is just the thing — це саме те, що треба
that's the thing — у цьому вся справа, це найголовніше
14) дія, вчинок15) подія16) істота, створінняlittle thing — малятко, крихітка
17) розм. у звертанніdear thing — дорогий, любий
above all things — насамперед, головним чином
and things — тощо, і таке інше
for another thing — крім того; по-друге
for one thing — насамперед; для початку
in all things — в усьому, у всіх відношеннях
no great things — нічого особливого; так собі
of all things — от тобі й на!, треба ж!
sure thing — амер. напевно, звичайно, безумовно
the last thing — наприкінці; нарешті
to be up to a thing or two — дещо знати, у дечому розбиратися
to see things — марити, галюцинувати
* * *[aiç]n1) річ; предметa thing in itself — фiлoc. річ у собі; pl атрибути
yce, — що має відношення до Японії
2) pl майноthings personal treal — юp. нерухоме майно
things in action — юp. право вимоги; майно, що полягає у вимогах; речі, багаж
3) часто pl одяг, предмети одягуbathing /swimming/ things — купальний костюм
to put on [to take off]one's things — одягтися [роздягнутися]
4) їжа; питвоsweet things — солодке, ласощі
5) pl звичн. пристосування; начиння; предмети побуту6) твір мистецтва, літератури; творінняan excellent thing — чудова річ; розповідь; анекдот
7) річ, явищеto look at things (from one's own point of view) — дивитися на речі /на справу/ ( зі своєї власної точки зору)
to take things too seriously — приймати всі надто серйозно, занадто серйозно до всього ставитися
8) звичн. pl обставини, станthe state of things — стан речей /справ/
tell me how things go /stand/ — є розповідайте мені, як ідуть справиє
things might go wrong — все може зірватися /провалитися/
that things should have come to thisl — подумати тільки, до чого дійшла справа /як змінилися обставини/!
we hope for better thing s — ми сподіваємося на краще /що обставини зміняться на краще
9) справаI have several- s to attend to — мені (ще) потрібно дещо зробити; у мене ще є справи
10) щось, дещоthe best thing is... — найкраще...
to say the right thing — сказати те, що треба
11) деталь, особливість12) щось дуже потрібне, важливе, підходящеthat's the thing — в тому то е справа, це саме головне
the thing is... — справа в тім...; суть справи полягає в тому...
the only thing now is to take a taxi — єдине, що можна зараз зробити, це взяти таксі
that's the very /just the/ thing — це саме те, що потрібно модний
13) дія, вчинокI did no such thing — я не робив нічого подібного; я е не думав робити цього [порівн. тж. О]
to do the handsome thing by smb — зробити послугу \ комусь
that's not at all the thing to do — це дуже недобре; це неприйнятно ( робити), так не чинять
what a thing to do! — хіба так можна!, хіба так чинять!, як можна було зробити таке!; подію
14) імен. створенняno living thing has ever done it — нікому ще не вдавалося цього зробити; людина
you silly thing! — дурень!; ну е дурень же ти!
15) у сполученні із iм., що йде попереду. презир. потворна, жахлива річ••spiritual things, thing s of the mind — духовні цінності
in all things — у всіх відношеннях, у всьому
and thing s — та інше, тощо
and another thing, — ще одне
sure thing — aмep. напевно, звичайно
no such thing — нічого подібного; ніщо не може бути далі від істини [порівн. тж. 13, 1]
no great things — нічого особливого, так собі; хто зна що
first thing — насампередnext thing — потімlast thing — в останню чергу, наостанок; нарешті; найбільш несподіване; те, чого найменше можна чекатиthe same thing — те ж саме
for one thing — насамперед; почати з того, що; для початку
for another thing — крім того; по-друге
of all things — от тобі е на!, це ж треба!; подумати тільки!
above all things — насамперед; найбільше, головним чином
as a general /as a usual/ thing — звичайно, як правило
it's one of those things — = у житті всяке буває нічого не поробиш, доводиться миритися
to have a thing about smth — мати упередження проти чогось; не терпіти чогось бути жертвою настирливої ідеї, збожеволіти через щось
to have a thing about smb — боготворити когось; не терпіти когось
to make a thing (out) of smth — надавати ( занадто) велике значення
to know a thing or two — знати дещо; розуміти /тямити/ що до чого
to learn a thing or two — довідатися /пронюхати/ дещо
to be up to a thing or two — в чомусь розбиратися, дещо знати
not to be /to feel/ the thing — погано себе почувати
to go the way of all things — померти, пройти земний шлях до кінця
-
4 Thing
n1) річ, предмет2) справа, факт, випадок; обставина, обстановкаall things considered — враховуючи усі обставини; беручи до уваги все
3) pl майно, речі (дорожні); багаж4) pl одяг, предмети одягу; особисті речі5) їжа; питво6) pl приладдя, начиння; побутові предмети8) розповідь; анекдот9) явище, річ, справа10) діло11) щосьthe important thing to remember — те, що важливо запам'ятати
the best thing is... — найкраще — це...
the right thing — саме те, що потрібно
the wrong thing — зовсім не те, що треба
12) деталь, особливість13) щось дуже потрібне (важливе, підхоже, справжнє)it is just the thing — це саме те, що треба
that's the thing — у цьому вся справа, це найголовніше
14) дія, вчинок15) подія16) істота, створінняlittle thing — малятко, крихітка
17) розм. у звертанніdear thing — дорогий, любий
above all things — насамперед, головним чином
and things — тощо, і таке інше
for another thing — крім того; по-друге
for one thing — насамперед; для початку
in all things — в усьому, у всіх відношеннях
no great things — нічого особливого; так собі
of all things — от тобі й на!, треба ж!
sure thing — амер. напевно, звичайно, безумовно
the last thing — наприкінці; нарешті
to be up to a thing or two — дещо знати, у дечому розбиратися
to see things — марити, галюцинувати
* * *[aiç]n; сканд.; іст. -
5 thing
[aiç]n1) річ; предметa thing in itself — фiлoc. річ у собі; pl атрибути
yce, — що має відношення до Японії
2) pl майноthings personal treal — юp. нерухоме майно
things in action — юp. право вимоги; майно, що полягає у вимогах; речі, багаж
3) часто pl одяг, предмети одягуbathing /swimming/ things — купальний костюм
to put on [to take off]one's things — одягтися [роздягнутися]
4) їжа; питвоsweet things — солодке, ласощі
5) pl звичн. пристосування; начиння; предмети побуту6) твір мистецтва, літератури; творінняan excellent thing — чудова річ; розповідь; анекдот
7) річ, явищеto look at things (from one's own point of view) — дивитися на речі /на справу/ ( зі своєї власної точки зору)
to take things too seriously — приймати всі надто серйозно, занадто серйозно до всього ставитися
8) звичн. pl обставини, станthe state of things — стан речей /справ/
tell me how things go /stand/ — є розповідайте мені, як ідуть справиє
things might go wrong — все може зірватися /провалитися/
that things should have come to thisl — подумати тільки, до чого дійшла справа /як змінилися обставини/!
we hope for better thing s — ми сподіваємося на краще /що обставини зміняться на краще
9) справаI have several- s to attend to — мені (ще) потрібно дещо зробити; у мене ще є справи
10) щось, дещоthe best thing is... — найкраще...
to say the right thing — сказати те, що треба
11) деталь, особливість12) щось дуже потрібне, важливе, підходящеthat's the thing — в тому то е справа, це саме головне
the thing is... — справа в тім...; суть справи полягає в тому...
the only thing now is to take a taxi — єдине, що можна зараз зробити, це взяти таксі
that's the very /just the/ thing — це саме те, що потрібно модний
13) дія, вчинокI did no such thing — я не робив нічого подібного; я е не думав робити цього [порівн. тж. О]
to do the handsome thing by smb — зробити послугу \ комусь
that's not at all the thing to do — це дуже недобре; це неприйнятно ( робити), так не чинять
what a thing to do! — хіба так можна!, хіба так чинять!, як можна було зробити таке!; подію
14) імен. створенняno living thing has ever done it — нікому ще не вдавалося цього зробити; людина
you silly thing! — дурень!; ну е дурень же ти!
15) у сполученні із iм., що йде попереду. презир. потворна, жахлива річ••spiritual things, thing s of the mind — духовні цінності
in all things — у всіх відношеннях, у всьому
and thing s — та інше, тощо
and another thing, — ще одне
sure thing — aмep. напевно, звичайно
no such thing — нічого подібного; ніщо не може бути далі від істини [порівн. тж. 13, 1]
no great things — нічого особливого, так собі; хто зна що
first thing — насампередnext thing — потімlast thing — в останню чергу, наостанок; нарешті; найбільш несподіване; те, чого найменше можна чекатиthe same thing — те ж саме
for one thing — насамперед; почати з того, що; для початку
for another thing — крім того; по-друге
of all things — от тобі е на!, це ж треба!; подумати тільки!
above all things — насамперед; найбільше, головним чином
as a general /as a usual/ thing — звичайно, як правило
it's one of those things — = у житті всяке буває нічого не поробиш, доводиться миритися
to have a thing about smth — мати упередження проти чогось; не терпіти чогось бути жертвою настирливої ідеї, збожеволіти через щось
to have a thing about smb — боготворити когось; не терпіти когось
to make a thing (out) of smth — надавати ( занадто) велике значення
to know a thing or two — знати дещо; розуміти /тямити/ що до чого
to learn a thing or two — довідатися /пронюхати/ дещо
to be up to a thing or two — в чомусь розбиратися, дещо знати
not to be /to feel/ the thing — погано себе почувати
to go the way of all things — померти, пройти земний шлях до кінця
-
6 Вишенський, Іван
Вишенський, Іван (імовірно, 1550, Судова Вишня, біля Перемишля - між 1621 - 1633) - укр. письменник-полеміст, філософ. Вірогідно походив із міщан або дрібної шляхти. Освіту здобув при Перемишльській єпископії. Співробітничав з Острозьким культурно-освітнім осередком, Львівським братством. В. - представник містико-аскетичного напряму в укр. філософській думці кін. XVI - поч. XVII ст., який був орієнтований на греко-візантійські і давньоруські духовні цінності. Його творчість засвідчує вплив ісихастських та ранньохристиянських ідей із помітним реформаційним забарвленням. Підґрунтям поглядів В. на проблеми пізнання, моралі, права, мови, освіти слугувала загальнофілософська концепція співвідношення Бога, світу і людини. Проблему такого співвідношення він розв'язував, виходячи з ідеї несумірності Бога і світу, протиставлення трансцендентного світу як світу істини і добра, створеного Богом із нічого, нестабільному, тимчасовому, гріховному світу зла, де панують жорстокість, свавілля, неправда, підступ, зрада й насильство. Сенс людського життя В. вбачав у набутті людиною найвищого рівня духовності, перевтілення її у "внутрішню" людину шляхом входження у містичний стан "обоження". Все це досягається, на думку В., через самозаглиблення, самопізнання, моральне вдосконалення, інтеріоризацію християнських істин, здійснення життя в істині, що, у свою чергу, передбачало цілковите самозречення, відмову від усього мирського, в т.ч. від рідних і близьких, постійний самопримус, приречення себе на добровільні злидні й поневіряння, повне усамітнення у монастирських стінах тощо. Велике значення у цьому процесі В. надавав власним зусиллям людини, що свідчить про його опертя на концепцію людського самовладдя як одну з провідних концепцій греко-візантійської і давньоукр. думки. Вплив Реформації позначився на формуванні уявлень В. про церкву не як про надособистісну силу, а союз віруючих, на обстоюванні ним ідеї всесвященства і прикликання священиків мирянами, яка, проте, поєднувалася у нього з традиційною для православ'я вимогою випробовування пастиря чернечим життям. В. - прихильник плекання старослов'янської мови як мови православної релігії, як книжної мови предків, що найбільш адекватно виражала сутність здобутих через "внутрішній" духовний розум божественних істин; водночас він шанував і "просту" староукр. народну мову, активно використовував її у своїй творчості.[br]Осн. тв.: "Книжка"; "Краткословньш ответ Петру Скарге"; "Послание Домникии"; "Зачапок мудрого латьінина з глупнм русином"; "Послание львовскому братству"; "Послание Йову Княгиницкому"; "Позорище мисленное". -
7 Возняк, Степан Михайлович
Возняк, Степан Михайлович (1929, с Ш. арпанці Львівської обл.) - укр. філософ. Закінчив філологічний ф-т ЛНУ ім. І. Франка (1953). Докт. філософських наук (1986), проф. (1989). Від 1990 р. - проф. кафедри філософії ПУ ім. В.Стефаника. Наукові інтереси - історія філософії України, релігієзнавство. Автор понад 120 наукових праць.[br]Осн. тв.: "Іван Франко - поборник єднання народів" (1974); "У боротьбі за дружбу народів: Проблеми нації і національних відносин в ідеології української революційної демократії останньої чверті XIX - початку XX ст." (1981); "Духовні цінності українського народу", у співавт. (1999) та ін.Філософський енциклопедичний словник > Возняк, Степан Михайлович
-
8 всесвітня історія
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - зміна станів суспільства в загальних структурах темпоральності (тобто порядку подій перетворення минулого у прийдешнє), що характеризується зрушеннями в долі, способі життя народів, їх діяльності і цінностях у площині збагачення загальнолюдського досвіду. В.і. розкриває єдність певних чинників життєдіяльності її суб'єктів (народів, соціально-політичних спільностей та особистостей) через багатоманітність форм, шляхів і варіантів здійснення людської присутності у світі. Такі чинники В. і. виступають у вигляді універсальних структур економічного розвитку (ринкової самоорганізації, грошового обміну, вироблення додаткової вартості, відношень власності тощо); виробничого процесу (росту продуктивних сил суспільства, організації виробничих відносин, розділу форм праці та її усуспільнення, оречевлення робочої сили тощо); політичної активності (механізмів влади, форм демократії чи деспотії, основ державно-правового будівництва); культурної творчості (загальних архетипів, категорій діяльності, її символічного морфогенезу й інформаційної результативності); пізнавальної діяльності (парадигм та форм наукової картини світу, підстав науково-технічного прогресу, форм становлення базису безумовності в осягненні істини тощо); смисложиттєвого затвердження буття (трансценденції абсолюту, моральних імперативів, істини - добра - краси, кохання, зв'язку поколінь, екологічних принципів олюднення довкілля). Ці універсальні структури виникають не водночас, а розгортаються у часі, детермінуючи певні епохи В. і. На її перших фазах першорядне значення мають географічне середовище та ріст народонаселення; потім (з неолітичною революцією) зростає значення аграрного виробництва, а згодом і чинники ранніх цивілізацій, що пов'язані з державою та міжнародними відносинами. В епоху "вісьового часу" (III - VIII ст. до н. е.) дедалі більшого значення (поряд із попередніми структурами) набувають духовні стимули історичного процесу. З формуванням індустріального суспільства вирішального значення набувають усі форми економічної стимуляції. В XX ст. на хвилі науково-технічної революції та зародження постіндустріального суспільства духовне виробництво починає конкурувати з матеріально-виробничою діяльністю, відбувається інформатизація усієї техносфери людства. Вже з появою перших універсальних структур історичного розвитку виникають потенції та тенденції формоутворення В. і., яка актуально самоздійснюється з виникненням планетарного простору взаємовідносин народів на початку індустріальної доби. Розгортання історичних підстав єдності В. і. дозволяє ставити питання про її стадії, тобто типологічні риси певних епох, які визначають історичний поступ. Ці типологічні стадії Маркс характеризував як суспільно-економічні формації, що пов'язані з різними рівнями розвитку продуктивних сил та відповідних відносин власності. В узагальненому вигляді Маркс поділяє формації на докапіталістичні та власне капіталістичну, яку - шляхом революційного стрибка із "царства необхідності" у "царство свободи" - повинно замінити комуністичне майбутнє усього людства. Для В. і. характерною є також фундаментальна культурна диференціація людства, яка втілюється у т. зв. локальних цивілізаціях, котрі поєднують як діахронні, так і синхронні аспекти історичного процесу. І хоч локальні цивілізації (напр., антична чи буддійська в її індійському та далекосхідному варіантах) мають не стадіальні, а культурні відмінності, цивілізаційний підхід до В. і. не заперечує рівнів розвитку соціальності. Вони позначаються первісним суспільством, що змінюється епохою ранніх цивілізацій із наступним переходом до традиційних суспільств. Після них виникає індустріальне суспільство, яке у XX ст. трансформується у постіндустріальне. Ці суспільні перетворення визначають історичний поступ. Але внаслідок нерівномірності історичного процесу суспільства (у вигляді реліктів, муміфікованих форм соціальності, укладів чи нереалізованих можливостей) продовжують співіснувати з прогресивними тенденціями трансформації соціальних відносин на індустріальній та постіндустріальній основах. Процеси глобалізації, які розкривають планетарний масштаб В. і., виступають також як парадигмація (набуття зразковості західноатлантичної цивілізації) і тому породжують фундаментальні соціальні та національні суперечності. В. і. розгортається через суперечності, конфлікти, революції, війни, навіть катастрофи і має багатовекторне здійснення. Розрізняються, напр., східний та західний шляхи розвитку соціальності. Перший характеризує поєднання влади і власності, а другий - їх розділення в напрямі затвердження приватної ініціативи та економічної свободи. З певною мірою умовності розрізняється також індустріальна Північ та світовий Південь. За таким розрізненням криються колізії В. і. Сучасний світовий процес характеризується прискоренням історичного розвитку, що породжує парадокси "футурошоку", спричиненого неузгодженістю швидких змін з адаптацією людей до майбутнього, що насувається надто швидко. Постає питання про ліміти розвитку згідно з лінійним зростанням виробництва матеріальних благ, котре викликає екологічні потрясіння та потребує посилення "вертикалі" ціннісного, духовного наповнення. Доконечним є також персоналістський аспект, який характеризується розвитком людських сутнісних сил - від первісного родового існування до можливостей індивідуального господарювання (з появою залізних знарядь праці) і далі - до соціокультурного розкриття особистості в її національній ідентифікації та гуманістичної цінності. В. і. формує багатоманітність біографій людей та розширює спектр рольових структур їх діяльності.С. Кримський -
9 бог
БОГ - вищий, надприродний об'єкт філософської і релігійної думки та основний предмет релігійного культу. Наділений якостями абсолютного суб'єкта, якому властива абсолютна досконалість, найвищий розум, всемогутність, духовність, всезнання, самодостатність, вічність, всеблагість, безмежність, незбагненність для розуму, єдиність (у монотеїстичних релігіях). В історії філософії та релігієзнавства вчення про Б. набувало форм теїзму, пантеїзму й атеїзму. Незбагненність Б. для розуму пов'язана з глибокою таємницею, що оточує існування Б. та слугує підставою для нескінченного пізнання Б. Єство Б. позбавлене будьякої матеріальності і наділене самобутністю, тобто не має якоїсь причини свого буття. Благість - невіддільна риса Б., котра передається людині. Решта якостей визначає всеосяжність буття Б. у світі. Юдаїзм і християнство розуміють Б. як вічне, нескінченне, несотворенне Суще, яке є творцем Всесвіту та всього існуючого в ньому. У християнстві Б. один за сутністю і троїстий у своєму бутті: він є Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий. В ісламі Б. розглядається не як Отець, а як безособове Суще, на ім'я Аллах. У давньоінд. релігійній і філософській літературі Б. має ім'я Врагман Я. к абсолютна повнота буття і гранична довершеність, Б. втілює в собі вічні і безумовні цінності: добро, красу, істину, свободу, безсмертя. В ортодоксальній релігійній свідомості Б. мислиться як трансцендентальна щодо світу Сутність. У філософії пантеїзму Б. іманентний природі, зливаючись із нею в нероздільне ціле. Довести буття Б. раціональним способом, спираючись на розум і логіку, виявилося неможливим ні для теології, ні для філософії. -
10 історія діалектики
ІСТОРІЯ ДІАЛЕКТИКИ - складова частина історії філософії. Найбільш розвинутою і цілком свідомою І.д. постає в європейській історії філософії. Діалектика відображає рухливий, динамічний спосіб життя. Тому навіть в Європі в застійні Середні віки вона відсутня і характеризує лише античність і Новий час Р. озвиток діалектики визначається розвитком філософії взагалі. Основних етапів останньої три: на першому переважає філософія пізнання, свідомості, розуму В. ін триває від античності до класичної нім. філософії включно. Відтоді починається другий етап - зближення духа з дійсністю, практичною позитивною діяльністю, на основі чого виникають позитивізм, марксизм, філософія життя В. 20-ті рр. XX ст. починається третій етап - філософії людини (філософська антропологія, екзистенціалізм, персоналізм тощо). На першому етапі бачимо дві всесвітньо-історичні форми діалектики - давньогрецьк. і нім. класичну. В першій наявні три її форми: стихійна натурфілософська діалектика (Геракліт, Піфагор, Емпедокл). Це - діалектика становлення, або діалектика мінливого, плинного світу явищ. Крайнім її виразом є релятивізм Кратила. Друга форма - діалектика як пошук істини засобом "питань - відповідей", маєвтика, діалог, звідки походить і сам термін "діалектика" (Сократ, сократичні діалоги Платона). Третя форма - логічна, або категоріальна діалектика як пізнання сутності речей (Платон, Аристотель, неоплатоніки Прокл, Порфирій, Ямвліх) Н. айбільш загальні здобутки античної діалектики - розкриття структури процесу становлення, єдності протилежностей, тріадичної будови світу. Перехідною є діалектика епохи Відродження (Кузанський, Бруно). Основний принцип тут - збіг протилежностей конечного і безконечного, мінімуму і максимуму (coinsidentia oppositorum). Цей принцип виник завдяки осмисленню досягнень математики, астрономії у поєднанні з протилежностями релігійного світогляду і з усвідомленням єдності земного і небесного світів. Специфіка нім. класичної філософії - в побудові систем діалектики, а не лише окремих ідей чи принципів, як було у попередників. Діалектика Канта викладена в його "Критиці чистого розуму" і концентрується у вченні про антиномії, суперечності, які позначають межі людського пізнання. Його діалектика негативна, це не теорія пізнання, а скоріше теорія незнання, його обмеженості. Позитивну діалектику розробив Фіхте в "Основах загального науковчення". Діалектика Фіхте - система суб'єкт-об'єктних відношень, одночасно пізнавальних і діяльнісних. Загальний зміст суб'єкта і об'єкта втілений у протилежних категоріях, об'єднання яких здійснюється за допомогою "синтетичного методу". Зовнішня форма методу подається структурою "тезис-антитезис-синтез". Поєднання змісту протилежних категорій робиться завдяки їх кількісній подільності. Шеллінг відкрив нову форму їх поєднання - взаємоперетворення протилежностей. Це був новий принцип діалектики, але загальної системи її він не створив. У філософії природи Шеллінг сформулював "всезагальний принцип полярності", а в філософії історії - діалектику свободи і необхідності, розбіжність цілей і результатів людської діяльності. Найбільш масштабна і глибока система діалектики втілена в "Науці логіки" Гегеля. Діалектика Гегеля - це філософська логіка, або система категорій, побудована діалектичним методом. Основні з них - буття, сутність, поняття. Рух категорій здійснюється від абстрактних до конкретних і виражає основні щаблі пізнання. Тому у вченні Гегеля має місце принцип єдності діалектики, логіки і теорії пізнання. Свою логіку Гегель будував як узагальнення всієї історії європейської філософії і на цій підставі розробив принцип співпадання історичного і логічного. Діалектика Гегеля завершує і нім. класичну, і всю попередню філософію, тобто весь етап філософії пізнання. На другому етапі наявні декілька різновидів діалектики: діалектика марксизму з основною ідеєю про непримиренність, антагонізм протилежніх класів, з яких один знищується в ході революції; цей принцип переглянутий "реформізмом" (Бернштейн, Каутський та ін.) і замінений принципом співробітництва класів в еволюції суспільства; ленінізм, який посилив в теорії і на практиці силу і гостроту антагонізму, спрямувавши його, в особі держави, проти всіх класів, усього народу. В практично-духовній сфері значною є діалектика К'єркегора, вчення про несумісність протилежних стадій життя особистості: естетичної (чуттєвої) і моральної та релігійної, по яких здійснюється сходження духовного світу людини. Звідси принцип діалектики К'єркегора "або-або" ("Entweder-oder" - один з основних його творів). Практично-духовний зміст має і трагічна діалектика Ліберта - про остаточну нерозв'язність антиномії існуючого і належного (ідеалу) в історичному процесі. Навпаки, в "діалектиці відмінностей" Кроче обмежує саме поняття протилежності, як різновид поняття відмінності. В межах "філософії людини" помітними є три концепції діалектики: екзистенціальна діалектика Сартра; негативна діалектика Горкгаймера і Адорно. Найновіша її форма розробляється в останні роки в межах філософії ноосфери. Її ядро складають глобальні протиріччя, а основна проблема - проблема існування людини на землі.М. Булатов -
11 Лосєв, Олексій Федорович
Лосєв, Олексій Федорович (1893, Новочеркаськ - 1988) - рос. філософ, мовознавець, дослідник класичної філології та античної культури. Закінчив історико-філологічний ф-т Московського ун-ту (1915). В 20-ті рр. вийшли друком вагомі дослідження Л. з філософії міфу, імені, числа та символу. В цих працях автор дав оригінальний філософський синтез християнського неоплатонізму, діалектики та феноменології Гуссерля, що дозволило йому побудувати цілісну систему "діалектичного апофатизму", щільно пов'язану з метафізикою символу і міфу С. имволізм Л. розуміє як філософськоейдетичне вчення про такі духовні феномени, які існують в "твердих обрисах апофатичної сутності", де ідеальна (божественна) основа світу проявляє себе, світиться в смислових феноменах духовної культури людини - в символах, міфах, слові, мистецтві. Л. поєднує філософське бачення світу з естетико-символічним, а міфологію - з практикою і культурою певної людської спільноти С. аме такий філософський підхід до осмислення світу і культури дозволив Л. побудувати філософське вчення про античний Космос як гармонійне поєднання ідеального і матеріального начал в структурі сущого, де найвищий прояв цієї гармонії втілюється в античному ідеалі довершеності Космосу і краси людського тіла. Ці ранні розробки утворили підмурівок цілої низки фундаментальних праць Л., написаних протягом 50 - 80-х рр. Л. досліджує історію розвитку античної культури як особливої духовно-історичної цілісності, де гармонійно поєднувались ідеали краси людського тіла з довершеністю космосу, з моральними основами людського життя. Л. досліджує цей процес від розквіту давньогрецьк. культури (V ст. до н. е.) до остаточного занепаду античного світу (V ст. н. е.); у полі його зору поява нової християнської культури, що створює новий тип моралі, нові естетичні цінності й ідеали, де головним є не гармонія і краса людського тіла, а моральна і духовна досконалість людської особи, яка шукає свій ідеал в "Граді Божому". За свої філософські погляди Л. був репресований більшовицьким режимом і в 1930 - 1933 рр. перебував у таборах радянського ГУЛАГу. Багатотомна панорама розвитку античної культури, яку окреслив Л., розкриває його феноменальну обізнаність з давньогрецьк. і лат. пам'ятками писемності, творами античного епосу і драми, риторики, історичними дослідженнями, пам'ятками образотворчого мистецтва, скульптури та ін. В останні роки свого життя Л. видав декілька праць, присвячених творчості В. Соловйова, з яким його пов'язували як спільні філософські вподобання (Платон, неоплатонізм, Гегель, Шеллінг та ін.), так і деякі споріднені мотиви і теми філософських досліджень (всеєдність світу, софійність пізнання, онтологічне розуміння краси, мистецтва, добра, істини та ін.). Л. автор праць з проблем культури європейського Середньовіччя, Відродження та Романтизму; дослідник творчості Платона і неоплатонізму; перекладач творів Кузанського, Платона, Прокла та ін.[br]Осн. тв.: "Античний космос і сучасна наука" (1927); "Філософія імені" (1927); "Діалектика художньої форми" (1927); "Нариси античного символізму і міфології". Т. 1. (1930); "Діалектика міфу" (1930); "Історія античної естетики". У 8 т. (1963 - 1994); "Володимир Соловйов і його доба" (1990).Філософський енциклопедичний словник > Лосєв, Олексій Федорович
-
12 свобода
I СВОБОДА - особливий спосіб детермінації духовної реальності. Оскільки духовність є специфічною властивістю людського існування (екзистенції), С. безпосередньо виявляє себе у людській життєдіяльності, що становить взаємодію духовних (свідомих і несвідомих) і природних (тілесно-біологічних) чинників. Тому С. насамперед є усвідомленням можливісних меж людської поведінки, які залежать від конкретної ситуації людського існування (індивідуального і суспільного) і в цьому плані є усвідомленням необхідності (Спіноза, Гегель). Необхідність як специфічна детермінація природної реальності тут вказує на історично змінну міру практичного "одуховлення" ("олюднення") природи і "оприроднення" людського духу. Атрибутивними ознаками С. як духовного феномена є вибір (адже духовний "простір" є плюралістичним "полем можливостей") і відповідальність (корелят необхідності у сфері духу). У цьому відношенні С. як "пізнана необхідність" ("фаталістична С.") є лише формальною ("виродженою", позбавленою своїх істотних ознак) С. Інший (теж формальний, через блокуючий вплив на С. необхідності) різновид С. - "контингентна" С. ("сваволя" або "випадковість") - має здатність "вибирати" лише формально, адже тут ідеться про множину рівноцінних (однакових) "виборів", визначуваних не волею суб'єкта С., а киданням "жеребу" (т. зв. принцип "Буриданового віслюка"). Зрозуміло, що поряд із "фаталістичною" С. і цей її різновид (запропонований Епікуром) позбавлений не тільки реального вибору, а й відповідальності; обидва є своєрідними "відображеннями" необхідності у С., варіантами "квазісвободи". І лише "емпірична" С., що базується на вольовому виборі котроїсь із кількох (мінімум двох) нерівноцінних (а нерівноцінність визначається життєвим досвідом) можливостей, є реальною (і тому відповідальною) С., яку Кант визначає як "здатність самочинно починати ряд подій". Всі названі різновиди С. (як реальні, так і "квазіваріанти") є результатами раціональної (з позицій логічної необхідності) оцінки можливостей (неможливостей) діяти у ситуації. І, нарешті, ще один різновид С., який базується на виборі ще не існуючих наявно можливостей і тому вимагає їх попереднього (дораціонального) творення. Це "екзистенційна" (уґрунтована у найглибшій суті людського - екзистенційного - існування), або "тотальна" (Сартр) С. За Сартром, ми не обираємо бути свободними - ми засуджені до С.; засуджена до С. людина несе на своїх плечах тягар відповідальності за увесь Всесвіт. Прообразом екзистенційної С. можна вважати те, що Паскаль називав "логікою серця", на противагу "логіці голови". Вперше була запропонована (як найбільш адекватне своїй духовно-людській суті розуміння) К'єркегором. Останній характеризував екзистенційну С. як "парадоксальну", навіть "абсурдну", на тій підставі, що така С. є безпосередньою демонстрацією духовної реальності, не обтяженої перетвореною формою раціональності. У XX ст. екзистенційнаС. фактично продемонструвала себе у різних виявах творчого доробку людства, зокрема у виборі аксіоматики (неевклідові геометрії Лобачевського і Римана), у низці "божевільних ідей" нової фізики (Ейнштейн, Бор, Гайзенберг, Дирак та ін.), філософсько-літературній творчості Сартра ("Нудота"), Гайдеггера ("Лист про гуманізм"), Камю ("Міф про Сизифа"). Але чи не найголовнішим виявом екзистенційної С. є історичний вибір людини. Історичне майбуття, наголошував Сартр, не є чимось подібним до прикордонного стовпа, що стоїть у кінці шляху, воно є те, що з нього зроблять люди; хоч ми не можемо змінити минуле, але ми можемо щомиті надати йому іншого продовження. За Ясперсом, справді історичним змістом історії є унікальність і неповторність історичного процесу, а не загальне і повторюване у ньому.І. Бичко[br]II СВОБОДА в етиці - здатність людини вільно визначати підстави своїх дій і відповідно реалізувати себе. Етичний аспект С. відбиває можливість суб'єктивно значущого вибору самих намірів людини; він безпосередньо стосується самого людського суб'єкта, його волевиявлення й лише опосередковано - соціальних обставин його життєдіяльності. Поза припущенням подібного внутрішнього аспекту С. - ідея морально відповідальної поведінки людини - втрачає свій ґрунт. Проте, як зазначав іще Кант, в етичному плані особа не тому має виконувати належне, що усвідомлює себе вільною, а тому, що осягнення власного обов'язку наближає її до усвідомлення С., необхідної для того, щоб цей обов'язок виконати. Подібним чином свідомість моральної С. актуалізується почуттям любові, іншими морально-ціннісними переживаннями. Подібна деонтологічно-ціннісна презумпованість етичної С. надає їй самій статусу обов'язковості: в етичному відношенні людина мусить бути свободною, щоб мати змогу робити належний вибір, приймати рішення, нести відповідальність за свої дії. Якщо С. дії, С. творчості принципово налаштовують людину на вихід за межі будь-якої наявної ситуації, на здолання пов'язаних з останньою обмежень, то С. в етичному сенсі передбачає протилежну орієнтацію суб'єкта: її "вектор" спрямований всередину безпосередньої людської ситуації, на утвердження відповідальної причетності до неї і вибір певної позиції в ній З. азначена причетність не є рівнозначною самовіддачі сліпому плицові буття: етична С. протистоїть як титанічному пафосові безмежного самоутвердження суб'єкта, так і розчиненню останнього в буттєвій стихії, що унеможливлює совісний самоконтроль і відповідальність людини. Особистість засвідчує тут свою непідлеглість буттю загалом свободою щодо себе самої, щодо власного буттєвого "Я". І навпаки, вільно обираючи адресата своєї онтологічної причетності, вона в такий спосіб конституює саму себе як суб'єкта моральної відповідальності, обов'язку і любові. Завбачувана етична С. імплікує зверненість до фундаментальних засад людського водіння, можливостей самодистанціювання і самоідентифікації людини. Таким чином, етичний аспект С. розкриває свій сутнісний зв'язок із проблемою свободи волі. Формуючи підвалини моральної самореалізації особистості, етична С. стає дедалі актуальнішою на рівні людських спільнот - соціальних груп, націй, суспільств, перед якими на тлі сучасних глобальних проблем виразно вимальовується необхідність вибору основоположних ціннісних орієнтирів їхнього розвитку і діяльності. За умов екологічної кризи, зростаючих перетворювальних і руйнівних можливостей людської практики ці керівні цінності вже не можуть зберігати традиційний статус чогось "природно встановленого", а потребують відповідального, критично вивіреного ставлення до себе і, отже, зростаючою мірою апелюють до етичної С. людей, що їх обирають.В. Малахов[br] -
13 Шелер, Макс
Шелер, Макс (1874, Мюнхен - 1928) - нім. філософ. Освіту отримав в Ієні. Викладав філософію в Ієні, Мюнхені, Кельні, Франкфурті-на-Майні. Зазнав впливу Брентано і Гуссерля, з одного боку, та Августина Блаженного й Паскаля, з другого. Філософське становлення Ш. охоплює три періоди. Перший, феноменологічний, період тривав до 1920 р.; другий (1920 - 1924) був позначений наверненням до католицизму та релігійної філософії. Третій період (1924 - 1928) - це осмислення засад метафізики із виразним ухилом до віталізму й пантеїзму Ф. еноменологічний період творчості Ш. розпочався із заснування ним феноменологічного осередку в Мюнхені, де проводилися активні дискусії з приводу порушених Гуссерлем проблем. Філософські погляди Ш. еволюціонували у бік розробки феноменологічної теорії цінностей та феноменологічної етики. Прагнучи подолати суб'єктивно-релятивістський та формалістський підходи до цінностей, Ш. наголошував на їхній об'єктивній природі; подібно до математичних істин і реальних речей цінності є цілковито незалежними від суб'єкта. У вибудованій ним ієрархії цінностей (природа якої також об'єктивна) вирізняються чотири головних підрозділи цінностей: гедоністичні, вітальні, духовні (естетичні, етичні, епістемологічні) та релігійні. Осягнення їх відбувається не раціональним шляхом, а на підставі інтуїції. "Матеріальний апріоризм" Ш. базувався на безпосередньо-інтуїтивному пізнанні цінностей; за Татаркевичем, позицію Ш. можна окреслити також як "емоціональний апріоризм". Застосовуючи поняття феноменологічної редукції, Ш. тлумачить його суттєво інакше, ніж Гуссерль, тобто не як засіб перетворення філософії в науку, а могутнє життєве поривання, що завершується "проривом" до ціннісно насичених щаблів реальності (у цьому Ш. є попередником фундаментальної онтології Гайдеггера). Філософія релігії Ш. становила значною мірою екстраполяцію своєрідно потрактованого ним феноменологічного методу на царину розмислів про суть божества, святості, релігійного долучення людини до Бога. З позицій розробленої Ш. концепції філософської антропології людина (особистість, персона) становить собою єдність конкретного та есенційного (сутнісного) буття; саме ця єдність (незрідка суперечлива) зумовлює усе різноманіття життєдіяльності людини. На засадах метаантропології Ш. припускав вірогідність долучення людини як особистості до Бога В. останні роки життя Ш. у розумінні Бога схилявся до його ототожнення з тотальним універсумом буття.[br]Осн. тв.: "Про феноменологію і теорію симпатії" (1913); "Формалізм в етиці та етика матеріальних цінностей". У 2 т. (1913 - 1916); "Про вічне в людині" (1921); "Форми знання і суспільство" (1926); "Місце людини в універсумі" (1928).
См. также в других словарях:
засіб — собу, ч. 1) Якась спеціальна дія, що дає можливість здійснити що небудь, досягти чогось; спосіб. 2) чого, який. Те, що служить знаряддям у якій небудь дії, справі. || перев. мн. Механізми, пристрої і т. ін., необхідні для здійснення чого небудь,… … Український тлумачний словник
Бакиров, Виль Савбанович — Виль Савбанович Бакиров Дата рождения: 8 июня 1946(1946 06 08) (66 лет) Место рождения … Википедия
персоналізм — у, ч. Ідеалістичний напрям філософії, що вважає особу першоосновою буття, а світ – ієрархією осіб, що розглядаються як первинні реальності й найвищі духовні цінності, над якими панує верховна особа – Бог … Український тлумачний словник
праця — і, ж. 1) Діяльність людини; сукупність цілеспрямованих дій, що потребують фізичної або розумової енергії та мають своїм призначенням створення матеріальних і духовних цінностей; труд. •• Розумо/ва пра/ця трудова діяльність, яка потребує… … Український тлумачний словник
творець — рця/, ч. 1) Той, хто створює матеріальні або духовні цінності. || перев. чого. Той, хто є автором чогось. || чого. Засновник, основоположник чогось. 2) За релігійними уявленнями – надприродна істота, що створила світ; Бог. Творець усього сущого … Український тлумачний словник
скарб — у, ч. 1) Коштовності, гроші, цінні речі. || Коштовності, гроші і т. ін., сховані в потаємному місці, закопані в землю. || перев. мн. 2) перев. мн., чого, які. Духовні та культурні цінності, що їх створила людина. Мовні скарби. 3) перен. Хто , що… … Український тлумачний словник
